вівторок, 9 квітня 2019 р.

Менше зло

Це - спроба чесної розмови на тему, чому треба голосувати за Петра Порошенка. Вона структурована на 27 питань, які остерігають виборців від  голосу на користь діючої влади. Тут я спробував без маніпуляцій та образ, при цьому максимально відверто сформулювати, чому Володимира Зеленського обирати не варто. Звісно, вхідними даними тут є патріотизм та небайдужість до долі країни й держави. Якщо байдуже, чи ваша країна це Росія - можете не читати. Але якщо ви вважаєте себе патріотом України і з якихось причин збираєтеся голосувати за Зеленського, або сумніваєтеся - прошу, дочитайте до кінця.

1) Порошенко не позбувся Ліпецької фабрики, хоча обіцяв це зробити.
Ліпецька фабрика, що належить Петру Порошенку, наразі перебуває під арештом. Арештоване майно неможливо продати чи подарувати - в тому й сенс арешту. По суті, така претензія є маніпуляцією, адже фабрика дійсно належить Петру Порошенку, але реальних кроків, щоб позбутися її, він зробити не може.
2) Розкрадання оборонки Гладковським - другом президента.
Заступник (вже екс-заступник) голови РНБО Олег Гладковський - бізнес-партнер президента і, по-суті, його людина. Згідно із даними журналістів, він замішаний у контрабанді запчастин для оборонки і продажу цих запчастин за завищеними цінами. Наразі Гладковський усунутий з посади, а компетентні органи ведуть розслідування.
Звісно, така ситуація є неприпустимою. Але варто розуміти, що поставки військових товарів до воюючої країни контрабандою, а також факт що хтось на цьому нагрів руки - справа звичайна. У моменти, коли рятувати країну треба прямо тут і зараз, деякі люди методів не обирають, а деякі "і про себе не забувають". Прикро, але у війни є й таке обличчя.
Особливо неоднозначно cитуація виглядає на фоні зусиль РФ перекрити для України постачання зброї. Для прикладу, росіяни отруїли болгарського підприємця Еміліана Ґебрева, який продавав Україні зброю, а також докладали неймовірних дипломатичних зусиль, аби нам не дали "джавеліни". На жаль, такі ексцеси будуть повторюватися незалежно від прізвища голови держави. Звісно, якщо ми продовжуватимемо опиратися агресії.
3) Зеленський не є маріонтектою Коломойського.
Вважати так може лише надто наївна людина. Ресурси Коломойського, якими оперує Зеленський-політик, надто дорогі, аби давати їх просто так. Мова йде, перш за все, про підтримку кандидатури Зеленського каналом 1+1. Пряма та опосередкована реклама, джинса, ефірний час - це все коштує великих грошей. Зеленський їздить в оточенні охоронців Коломойського на машині Коломоського і рекламується на каналі Коломойського. Також Зеленський має білборди, матеріальну базу для ведення кампанії, і ці гроші також десь взялися. Такі гроші в нашій країні є лише в олігархів
4) Зеленський зможе "кинути" олігарха, який його висуває. Ні, це не так. Тут дається взнаки брак у Зеленського політичного досвіду. "Кинути" олігарха може хіба що людина, яка добре знає можливості державних інтститутів, як вони працюють, а також бачить всю політичну шахівницю - хто чия людина, де чий інтерес працює, кому що можна запропонувати. Це вміють Тимошенко, Порошенко, Бойко, навіть Ляшко (і навіть їм для цього була б потрібна влучна мить та щасливий випадок). Але цього не вміє Зеленський. Не має він і вірної йому команди, яка б вміла це за нього. Зі зрадою олігарху підуть і його слуги, що складатимуть оточення Зеленського-президента. І Зеленський-президент муситиме шукати нового патрона.
5) Ротердам +.
Так умовно називають схему ціноутворення на вугілля в Україні. Тобто, вугілля, незалежно від свого походження, оцінююється в ціну вугілля в порту Ротердама плюс доставка до України. Така схема нібито дає корупційну ренту Ринату Ахметову.
Власне, ідея "Ротердаму+" полягає у вирівнянні ціни імпортного та українського вугілля. Це основна ідея першої фази реформи ринку енергоносіїв - віднайдення формули ціни вугілля, близької до теоретично ринкової (ринку як такого у нас нема й не було), але і підйомної для населення. Орієнтація на так званий "імпортний паритет" на ринках з дефіцитом - нормальна світова практика. Так і з'явилася формула - ціна вугілля на Роттердамському хабі, плюс доставка, плюс знижка на якість вугілля (українське - гірше, а отже й дешевше). Для кінцевого українського споживача електроенергія залишається однією з найдешевших в Європі. Схема є не так корупційною, як дискусійною. Сайт VoxCheck при аналізі інтерв'ю голови НКРЕП Дмитра Вовка не зміг однозначно оцінити формулу ціонутворення Ротердам+. Як наразі виглядає, це суперечлива реформа, що потребує доопрацювання, але не огульних обвинувачень в корупції.
6) Порошенко не бореться з олігархами.
Важливо розуміти, що "деолігархізація" чи "боротьба з олігархами" в нинішніх умовах є процесом тривалим і важким. Олігархи контролюють цілі галузі економіки і таким чином мають змогу шантажувати державу, підкорюючи її собі. Заручниками є працівники підприємств, належних олігархам, а також клієнти. До того ж, верховенство права як-ніяк захищає олігархів, адже їхня власність - це їхня власність, і просто так позбавити їх бізнесу, заводів-пароходів не можна. Менше з тим, держава має локальні успіхи. Так у де-факто державну власність було повернуто Укрнафту, прибутки з якої забирав Коломойський, а витрати покладалися на державу.
Був націоналізований Приватбанк, який Коломойський використовував для відмивання грошей та розкрадання коштів вкладників через кредитування зв'язаних із тим же Коломойським підприємств. Коломойський довів системоутворюючий банк країни до ручки, і його було врятовано своєчасними та фаховими діями уряду, нацбанку та президента. У виграші від дій держави залишився кожен вкладник банку, а у програші від дій Коломойського - кожен платник податків.
Особливої уваги заслуговує демонополізація ринку пасажирських авіаперевезень. Колись компанія Коломойського "МАУ" була монополістом і заломлювала ціни для пасажирів. Зусиллями президента та уряду до України зайшли міжнародні лоукостери "Раянейр", "Лаудамоушин", "Ернест Ейрлайнс" тощо. Створено український лоукостер "Скай Ап". В такій ситуації і "МАУ" перестала бути монопольно-олігархічною, і в нових умовах почала орієнтуватися на клієнта.
Щоб це зробити, владній команді довелося долати опір людей Коломойського на різних посадах, наприклад, в аеропорту "Бориспіль". Лише дійсно досвідченй і вдумливий політик міг грамотно використати державні інституції та нейтралізувати вплив олігарха. Із людиною Коломойського, або ж просто дилетантом, в кріслі президента такого результату ми б не побачили.
До речі, поки писав цей текст, прийшло повідомлення: Ернест Ейрлайнс відкрив рейс з Одеси до Рима, 23 євро в одну сторону. Не 5 тис на МАУ з Києва, із попереднім переїздом на потязі, як раніше, чи не так?
7) Порошенко не бореться з олігархами, окрім Коломойського.
Реформи на ринку газу завдали потужного удару по так званій "групі газовиків" - Фірташ, Льовочкін, Бойко і далі по списку. Справа в тому, що цим людям було вигідно, аби різниці в цінах між "газом для населення" та "газом для промисловості" були якнайбільшими. Чому? Щоб купляти газ ніби як для населення, а потім перепродавати його промисловості. Що менша різниця між цінами, то менша корупційна рента. Другим ударом по газовиках стала монетизація субсидій - видача їх на руки, а не компенсація через облгази Фірташа. Таким чином, субсидія видається конкретній людині, і це унеможливлює махінації через купу прокладок - трейдерів, постачальників, посередників.
Такі методи демонополізації, санації, в рамках права та з опором на державні інституції можуть не подобатися. Адже "комуналка" зростає, а результат направлений на зміну правил гри, а не "посадку" конкретної персоналії. Проте хіба не може кожен з нас заплатити за газ трохи більше, аби зменшити вплив олігархів? Хіба це не є справжнім "Зробимо це разом?".
8) Чому не покарані винуватці розстрілів на Майдані?
Через те що більшість виконавців втекли до Росії. Більшість передбачуваних винуватців ми навіть не можемо допитати: президент, голова уряду, міністр внутрішніх справ, голова СБУ, командувач ВВ, генеральний прокурор, рядові беркутівці перебувають у Росії. Без їхніх свідчень відтворити картину злочину, винести вирок і не порушити при цьому принципу верховенства права дуже важко. До того ж, у відомствах, які не при Порошенку створені, діє кругова порука, кастовість і тому подібні вади пострадянського суспільства. Вони не вивітрюються одномоментно. Подібні злочини рідко бувають повністю розкритими. Наприклад, винуватці подій Кривавої неділі в Белфасті 1972 року, коли британські військові розстріляли мирну ірландську демонстрацію, були засуджені лише 2010.
Нема причин думати, що бодай хтось може пришвидшити цей процес у кріслі президента чи генпрокурора. Слідство велося однаково і за свободівця-націоналіста Махницького, і за "порошенківця" Луценка, і за системного Шокіна. Тим більше, нема причин думати, що Зеленський, що жартував про майданівців, має до них якийсь більший сентимент, ніж Порошенко, який сам пройшов Майдан.

9) Чому Порошенко не бореться з місцевими елітами (Труханов, Кернес, Рищук), а вступив з ними у договорняк?
Тому що місцеві еліти мають надзвичайно високу легітимність в очах місцевого населення, з одного боку, і в критичний момент саме їх позиція визначила долю того чи іншого регіону. Труханов набрав на виборах 52 відсотки, Кернес - 59. Президент мав не багато альтернатив домовленостям. Можна його за це звинувачувати, але в цій ситуації хороших рішень явно не було.
10) Чому військовим не платять 1000 гривень на день, які обіцяв Порошенко?
Тому що підняття зарплат військовим обмежене податковими надходженнями. Ми спочатку сплачуємо податки, а вже з них гроші йдуть на зарплати військовим зокрема. Менше з тим, для силовиків у зоні бойових дій за ці п'ять років зарплати значно зросли. Нині солдат отримує близько 15 тис, сержант - 20, ротний - 25 тисяч. Із преміями дійсно можна отримати 30 тис (але це вийняток, не правило), що вже по суті і є "1000 на день". Як бачимо, під кінець каденції президента зарплати майже впритул підійшли до обіцяних, а позитивна тенденція свідчить про курс на виконання обіцянки в разі продовження нинішньої політики.
11) Чому Порошенко не закінчив АТО за кілька днів?
Тому що він помилився, і він за це вибачився. У багатьох тоді існувало переконання, що президент Путін не використає регулярних військ на сході України. Такі ілюзії мав не лише Порошенко, але і наші військове керівництво, а також західні союзники. Міжнародна спільнота і наша держава (яка ніколи не воювала останні десятиліття) вперше стикнулися із подібними викликами, і помилки тут були неминучі. На жаль. Менше з тим, завдяки фаховості та стійкості всього нашого дипломатичного корпусу та президента зокрема, а також мужності та професійності силовиків, після вторгнення ВС РФ вдалося стабілізувати лінію зіткнення та організувати оборону. Із Зеленським у кріслі президента, який, судячи з інтерв'ю Гордону, керується обивательськими уявленнями про дипломатію, ми могли втратити набагато більше людей та територій.
12) Порошенко винуватий у стрімкому падінні національної валюти.
Ні. У стрімкому падінні національної валюти винні Янукович та Путін. Перший довів економіку до ручки, при цьому на позичені (або зароблені) попередніми урядами долари проводилися валютні інтервенції, які втримували гривню і таким чином маскували ситуацію. Коли резерви закінчилися, доларів на інтервенції не стало, і відбувся великий спад. Путін же розпочав проти нас війну, а це спричинило відтік інвестицій, втрату валютної виручки з виробництв на окупованих територіях, втрату російського ринку збуту та валютної виручки від нього.

Завдяки професійній роботі Нацбанку, уряду та Президента, вдалося утримати національну валюту бодай на такому рівні. Більшість експертів позитивно оцінює роботу владної команди, зокрема Гонтарєвої як голови НБУ. Наприклад, НБУ отримав престижну премію у номінації прозорості.
Поздоровлення від посольства США
з приводу отримання НБУ престижної премії

Можна довго вести розмову про переваги та недоліки роботи Гонтаревої (яка була людиною президента) на посаді голови регулятора. Однак, це поза форматом даного тексту. Вартий довіри аналіз можна прочитати тут.
13) Для населення встановлені непомірні комунальні тарифи.
На жаль, не все у цьому житті дається просто так. Комунальні послуги коштують стільки, скільки коштують. І якщо за щось недоплачує конкретний споживач, це лише означає, що платить хтось інший. Раніше дефіцит Нафтогазу закривався з бюджету за рахунок платників податків. Нині Нафтогаз є прибутковим. Також, як вже писалося вище у розділі про Ротердам+, тарифи на електоренергію в Україні залишаються найнижчими в Європі. Для малозабезпечених верств населення передбачені субсидії.
14) Порошенко - агент Путіна.
Ця теза не витримує жодної критики. Цілком очевидно, що Петро Порошенко на посаді президента робить дуже багато, аби протидіяти Росії, а не підігравати їй. Україна чинить організований опір агресору, стараннями Порошенка як глави вітчизняної дипломатії ми маємо безпрецедентну підтримку союзників. Ми маємо санкції проти Росії. Ми маємо поставки зброї та амуніції. Ми маємо власні розробки на кшталт "Нептуна", "Богдани" та "Вільхи". Особливої уваги заслуговує томос про автокефалію для Української православної церкви - це історичний удар по претензіям Росії на українську територію, історію та ідентичність. За останній час ми стали свідками підтриманого адміністративно ренесансу української культури майже в усіх галузях - кіно, музика, телебачення, книговидавництво, живопис тощо. Якщо вам здається, що без підтримки держави культура все одно б розвивалася, відсилаю вас до спогадів будь-якого українського діяча часів Емсього указу.
Цей пункт хочеться завершити цитатою з мемуарів президента Олланда, який був посередником на переговорах між Україною та Росією в Мінську:
Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки.... Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні.... Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, — розповідає Олланд. — Той завагався та все шукав, як виграти час... Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. 
15) Порошенко наживається на війні, і тому її не зупиняє.
Ні, це не правда. Порошенко за час війни випав із списку мільярдерів і тепер "всього лише" мультимільйонер, хоча й залишається багатою людиною.

До того ж, не в силі нашого Президента "зупинити війну". Можна або перемогти в ній, або капітулювати. Війну розпочала Росія і лише вона може її закінчити - з власного бажання, чи під примусом. Поки що примус у вигляді санкцій та нашого опору працює лише на стримування, але не повернення територій. Якщо ми хочемо зберегти суверенітет, треба воювати.
16) Порошенко не проводить реформ і не бореться із корупцією.
У інших розділах вже написано, як влада бореться з корупцією в окремих галузях, як-от ринок газу.
Також варті уваги заходи на зменшення корупції у сфері державних закупівель ліків. Тепер вони купуються через міжнародну організацію ЮНІСЕФ, а не через сірі схеми. Це сильно вдарило по корупційному інтересу Тетяни Бахтєєвої, яка є людиною олігарха Ахметова. Власне, з цієї причини партія Олега Ляшка, що фінансується Ахметовим і розгорнула проти міністерки Супрун свою боротьбу. Також було введено принцип фінансування медзакладів за принципом "гроші ходять за пацієнтом" - тобто залежно від того, скільки людей приписалися до сімейних лікарів у медзакладі, а не від того, скільки там койкомісць. Таким чином, гроші розподіляються цільовим чином, а не пропадають просто так.
Також ударом по корупції в сфері державних закупівель стала електронна система ProZorro. Вона дозволяє проводити публічні аукціони, а публічність значно знижує корупційну складову. Українська електронна система державних закупівель отримала чимало високих оцінок від фахівців, зокрема цю.
Зменшує корупцію і створення Державного підпримства "Документ", який демонструє нову якість державних послуг. Те, що раніше робилося за хабарі, зараз робиться цілком законно із оплатою грошей в бюджет. А з бюджету, як відомо, оплачуються пенсії, армія, інфраструктурні проекти.
За минулий рік Україна покращила свої позиції в рейтингу сприйняття корупції. Але звісно, роботи ще багато. І вона розтягнеться на десятиліття в найкращому випадку. У настільки совєтизованій країні як Україна по-іншому відбутися не може. На жаль.
Важливою реформою стала децентралізація. Тепер громади мають змогу самим розпоряджатися коштами на власний розусуд. Звісно, тепер на місцевій владі куди більше відповідальності. Але і в громадян більше можливостей впливати на чиновників та обранців, які живуть поряд, а не в Києві. Тепер розмови про те, що Київ забирає гроші і діває невідомо куди, мають стати перегорнутою сторінкою.
Так чи інакше, структурні реформи в галузі ринку енергоносіїв, ринку пасажирських авіаперевезень, медичного обслуговування, державних послуг, децентралізації розпочаті, а деякі вже дають свої плоди.
17) Чому у нардепів велика заробітня плата, а у бабусь зі смітників мала пенсія?
У нардепів повинна бути достойна заробітна плата. Маленька заробітна плата робить обранця, який має владу, вразливим до корупційних спокус. Якщо зп буде мала, ми не маємо навіть шансу на те, що хтось чесний та фаховий піде працювати до парламенту. Ніхто не хоче покинути високооплачувану роботу (а хороші фахівці її мають), аби пять років попрацювати у відриві від основної сфери діяльності на невдячній посаді. Компенсація має бути адекватною.
Чому низька пенсія? Тому що у спадок від соціалістичної економіки нам дісталася солідарна пенсійна система: грубо кажучи, платники податків скинулися - і їхні гроші роздають пенсіонерам. Більше податків - більші пенсії. Малі пенсії - бо мало платиться податків.
Держава робить кроки по збільшенню надходжень у пенсійни фонд. Вона, наприклад, намагається змусити ФОПів, які є по суті є найманими робітниками, оформлюватися як наймані робітники. Або ж змушує "євробляхерів" платити мито. Це б збільшило надходження, але такі кроки наражаються на опір значної частини суспільства. Знову ж таки, гроші нізвідки не беруться - їх хтось заробляє. Зеленський цієї ситуації не змінить, як і жоден президент. Але Зеленський повністю некомпетентний у фіскальній сфері. За такої умови будь-яка його ідея майже напевне погіршить ситуацію, а не покращить.
18) Зеленський відстоюватиме українську національну ідентичність. Навіть якщо ні, вона не є важливою.
Ні. Зеленський взагалі не є носієм української національної ідентичності. Він погано володіє українською мовою. Він не знає української історії. Аби переконатися в останньому, мені було достатньо подивитися його серіал "Слуга народу". Всі культурні відсилки - російські. Іван Грізний, Пьотр Столипін тощо. Ніби не можна було підібрати грізного монарха, чи суперечливого реформатора з української історії. Він дивиться на українську історію російськими очима. Бачення української культури для нього, судячи з жартів "Вечірнього кварталу", суто російсько-імперське - сало, шаровари, рагульна мова, країна-порноактриса, томос-термос, синьйор-голодомор.

Якщо вам здається, що культурно-історична та національна ідентичності не мають практичної цінності, то ви помиляєтеся. Історичні суперечки та аргументи, культурна дипломатія постійно присутні у порядку денному міжнародної політики. Згадаймо політику історичної пам'яті в Польщі та Ізраїлі. Діалог Макрона та Путіна про Анну Ярославну. Діалог Макрона та Порошенка на ту ж тему. Аргументи угорської сторони щодо українського закону про мову. Наші вороги та союзники поважають лише тих, хто має жорстку та послідовну позицію та зневажають слабаків. Вони самі точно знають, що вони поляки, французи, угорці і мають свої національні інтереси. Людину "без позиції", "із питаннями національної ідентичності за дужками", із кашею в голові вони просто зневажатимуть. На фоні Зеленського Порошенко виглядає мало не професором української історії. Він з легкістю орієнтується в перипетіях історії нашої країни, а серед улюблених книжок називає спогади гетьмана Павла Скоропадського. Він може переконати Макрона, що Анна Ярославна - спільна історія України та Франції, а не Росії та Франції. Чи може це Зеленський? Я не впевнений, що Макрон знає російську мову.
19) Майдан та Порошенко привели до уряду некомпетентних людей.
Майдан нікого не привів до влади. Хіба що той тимчасовий уряд, який проіснував до парламентських виборів. Влада формувалася внаслідок результатів голосування громадян та конституційних процедур. Багато представників влади мають хорошу освіту, релевантний досвід та хороші результати на нових посадах. Тут не місце для аналізу всіх представників влади, але можна бодай навести кілька прикладів. Наприклад, візьмемо міністерку сільського господарства Ольгу Трофімцеву. Вона закінчила НУБіП (так званий "аграрний університет"). Відтак стала докторантом кафедри аграрної політики в університеті Гумбольдта в Берліні. Працювала ключовим експертом з питань національної стандартизації та гармонізації Німецької асоціації молочної промисловості. У 2013-2014 роках працювала керівником офісу компанії Agrotechnika GmbH у Берліні. Отож, людина має і фахову освіту, і працювала за спеціальністю, і має досвід менеджера у своїй галузі. Президент Петро Порошенко закінчив найкращий вітчизняний дипломатичний виш, КІМВ, працював міністром закордонних справ та секретарем РНБО - цілком адекватна освіта та релевантний досвід.
Голова НафтоГазу Андрій Коболєв - випускник КІМВ. Працював у провідній консалтинговій фірмі PricewaterhouseCoopers, потім в НафтоГазі на різних посадах. Великою мірою саме його професіоналізму ми виграли суд у Газпрому в Стокгольмському арбітражі. Вперше за весь час, Росія нам винна "гроші за газ", а не навпаки. За бажання список можна продовжити. Таких людей дилетантами назвати важко. На відміну від комедіанта.
20) Порошенко співпрацює з Ахметовим і Медведчуком, і це погано.
Можливо, це погано. Але питання куди контроверсійніше. Ахметов контролює велику частину української економіки, подекуди навіть цілими галузями. В тій чи іншій мірі ми всі його заручники. Дуже хотілося б позбутися такої залежності. Але це важко. Згадаймо ще раз протистояння міністерки Супрун із "радикалами"-ахметівцями, і побажаємо наснаги владі у зменшенні залежності нашої країни від Ахметова та його людей. Із Медведчуком історія стара. Він - кум Путіна і в нашої політичної еліти існує уявлення, що він є таким собі неформальним виходом особисто на Путіна. І тому його не чіпають. Можна, звісно, вдягнути білі рукавички і закидати за таке Порошенка лайном. Але. Які наслідки викличуть рішучі кроки щодо усунення Медведчука? Особисто я не знаю. Чи закриє Зеленський Медведчука? Очевидно, ні. Поки при владі Порошенко - все складно і боротьба триває. Як буде при Зеленському? Не знаю, але майже напевне вплив олігархів тільки збільшиться через слабкість та нефаховість президента.
21) Президент не обов'язково має бути фаховим - достатньо бути чесним і бодай відносно не пов'язаним зі старою системою.
Ні, це не так. Нефаховий президент не має жодної змоги робити якісь реальні кроки. В цій ситуації він стає заручником свого оточення, яке складуть перевірені люди зі старої еліти. Вже було згадано кілька випадків, коли недосвідченість чи неосвіченість, чи непрофесіоналізм могли б зіграти в мінус (ну, або не зіграти в плюс) нашій державі та кожному громадянину особисто. Президент, який не знає, що таке платіжний баланс і як він впливає на курс валюти, не може свідомо підписати (або не підписати) меморандуму з МВФ. Він не може оцінити фаховості своєї кандидатури на посаду глави НБУ. Не розбираючись у політичних розкладах, він не зможе адекватно домовлятися з урядом та парламентарями, вибивати в бюджеті для армії побільше грошей (а саме цього я чекаю від Головнокомандувача). Порошенко це все вміє. Зеленський - ні.

22) Зміни відбулися б і без Порошенка. Якби на його місці був комедіант, було б те саме, але крали б менше.
Ні, це не так. В багатьох ситуаціях саме досвід, енергія, сила, професійність та патріотизм Порошенка стали визначальними у позитивних змінах. Основною заслугою Порошенка є факт, що ми при відносно невеликих втратах ведемо війну проти агресора, маємо пітримку всього вільного світу. І це при наявності прихованих та відкритих симпатиків Путіна на заході, його підривній діяльності, хвилі популізму в Європі та США.
Без Порошенка навряд би ми отримали безвізовий режим та томос про автокефалію, а може і взагалі існували як держава.
23) Війна продовжується, бо Порошенко не може, або не хоче її закінчити. Зеленський би домовився краще.
Війна продовжується, бо Росія на нас напала, а ми захищаємося. Тут жоден президент "нормально домовитися" не зможе. Уявлення Зеленського про дипломатію "наши пункти - ваши пункти - гдє-то посрєдінє" абсолютно дилетантські, вони пасують до розмов на кухні, але не до Білого дому, чи Маріїнсього палацу. Один за одним маємо елементарні фейли команди Зеленського - плутають НАТО і Держдеп США, пишуть неправильну кількість країн в Північно-Атлантичному альянсі тощо. Якщо вони не знають даних, які можна прочитати у Вікіпедії, то що вже казати про глибші речі?
24) За Порошенка живеться гірше, ніж за Януковича.
Тут важко відповісти щось усім і кожному. Адже у всіх життєвий шлях різний, і комусь стало краще, комусь - гірше. Мені особисто - краще. Але не про це мова, адже я лише один. Взагалі кажучи, у сильному падінні рівня життя на початку каденції Порошенка винен саме Янукович. Ми це вже розбирали в інших пунктах. Після падіння наступило зростання.

Перший графік - інфляція. Другий - зарплати
У перші два роки Януковича (2010-2011) інфляція була приблизно 10 відсотків, а зарплати зростали біля 15-20 відсотків. В останні два роки Януковича (2012-2013) була нульова інфляція і зростання зарплат 5-10 відсотків. Тобто за Януковича реальні зарплати постійно зростали біля 5-10 відсотків. За Порошенка ситуація інша. В перші два роки шалена інфляція (в середньому 30-40 відсотків) та відносно маленьке зростання зарплат (15 відсотків). В останні три роки навпаки - інфляція біля 10 відсотків і зростання зарплат біля 30 відсотків. Тобто в перші два роки Порошенка (2014-2015) реальні зарплати падали на 20 відсотків, а в останні три роки (2016-2018) зростали на 20-30 відсотків. Економічна криза яку отримала Україна в 2014-2015 роках була наслідком дій Росії та економічної політики Януковича (фіксований курс, бюджетний дефіцит, дефіцит поточного рахунку). Тому було б справедливо говорити що політика Януковича призвела до падіння реальних зарплат в 2014-2015 роках. А від політики Порошенка (який має вплив на уряд через свою партію в коаліції; Зеленський не матиме такого впливу) реальні зарплати зростали дуже швидко в останні роки.
За Порошенка було відкрито багато заводів (щоправда, невеликих), що різко контрастує з часами Януковича.
Для середнього класу очевидним покращенням життя стали якісні платні державні послуги (ДП "Документ", "шлюб за добу" і тп), безвізовий режим та захід на український ринок лоукостерів. Реалізуються інфраструктурні проекти, як-от Бескидський тунель чи Бориспіль-експрес.
Не забуваймо, що все це на фоні війни.
25) Позитивні зміни мене не стосуються, я їх не бачу.
"Не бачу" і "не стосуються" - відчуття суб'єктивні. З ними важко сперечатися. Вести дискусії можна лише по якихось фактичних речах. Ми ведемо війну і, наприклад, військовим важко, вони воюють. Так, через війну йде недофінансування якихось сфер. Так, від корупції потерпають мільйони людей щодня.
Але в будь-якому разі дивно чути від людини, яка викликала таксі з телефона по 4G інтернету (який зробили за сприяння Порошенка), приїхала до аеропорту на Бориспіль-експресі (який запустили при Порошенкові), летить на "Раянейрі" (який зайшов до країни при Порошенку) в Барселону, де дивляться зроблений у ДП "Документ" (який з'явився за Порошенка) біометричний паспорт, оформлюють по безвізу (який ми отримали зусиллями Порошенка), що нічого не змінюється і гірше вже не буде. У країні зростає середня зарплата. У країні зростає мінімальна зарплата. Хіба це не позитивна зміна, яка стосується значних верств населення? В інших країнах, зростання реальних зарплат корелюють з підтримкою уряду та президента. Але чомусь не в нас. І це також дивно.
26) Томос про автокефалію УПЦ не на часі і не потрібний взагалі.
Незалежність помісної церкви завжди буде актуальною. І це подія історичного масштабу, навіть якщо особисто ви не відчуваєте ефекту прямо зараз. Але тут і без вічних питань багато плюсів. Багато ваших співвітчизників є віруючими людьми. І для них важливо знаходитися в канонічній церкві, яка ієрархічно не пов'язана з Росією. Президент - він не тільки ваш, мій, а й їхній. Тому його робота із повернення вірних УПЦ КП та УАПЦ до світового православ'я має бути належим чином оцінена. До того ж, автокефалія української церкви є потужним інструментом зі зниження впливу "УПЦ МП" - філіалу РПЦ, який під прикриттям релігійності проводить підривну роботу в нашій країні - переховує терористів та тітушок, веде антиукраїнську пропаганду et cetera, що в умовах війни потребує комплесної протидії зі сторони української держави та українського суспільства.
27) Порошенко набрав боргів у МВФ, вкрав їх, а віддавати їх нам.
Ми змушені брати гроші у МВФ, бо лише вони дають нам можливість підтримувати макроекономічну стабільність. Більшість боргів були залучені урядами Тимошенко та Азарова, а витрачені - сім'єю Януковича (або виведені через кишенькові банки, або викинуті на утримання "долара по 8").
Гроші МВФ поступають до Золотовалютних резервів України, якими розпоряджається Національний банк, який, згадаємо, отримав премію саме за прозорість своєї діяльності. Нинішні менеджери не витрачають резерви на бездумні інтервенції, і гроші звідти не улітають до кишенькових банків.
ЗВР за Порошенка лише збільшувалися,
а не падали, як за Януковича
Отже, про масштабне розкрадання кредитів МВФ не можна вести мови. Кілька слів про сам МВФ. Наразі альтернативи йому немає. Лише МВФ пропонує нам кредити, які нам під силу виплачувати. Наразі економіка України зростає 2-2.5 відсотки на рік. Можливо, в наступному році буде 3. І тільки МВФ надає нам кредит під 1-2% - тобто підйомні для нас відсотки. Детальніше про наслідки непродовження співпраці з МВФ можна прочитати тут. Стаття за червень, тож ретроспективно ми знаємо, що співпраця та реформи продовжилися. Поки що. І продовжаться, якщо чинна влада залишиться при владі. Але якщо до влади прийде команда Володимира Зеленського, макроекономічна стабільність може опинитися під загрозою. Повертаючись знову до дилетантства Володимира Зеленського. Його роздуми щодо умов та ставок МВФ у Дмитра Гордона просто не мають нічого спільного з реальністю. Людина на переговорах не змогла б навіть зрозуміти, пропонується щось хороше, чи щось погане. А президент, нагадаю, є одним з підписантів меморандума про співпрацю.

Звісно, все набагато складніше. По кожному пункту можна написати ще більш докладно. Підсумовуючи все вище написане, хочу донести наступне. Все не так погано, як могло бути. Все не так погано, як може здатися. Постарайтеся бути послідовними і менш емоційними у своїх оцінках. Країна, роблячи хибні кроки і переборюючи інерцію минулого, іде в правильному напрямку. Вже зроблено багато як в плані покращення умов життя вже тут і зараз, так для гри в довгу, яка дасть результати згодом. Але наші державні інституції поки що надто слабкі, аби довіритися дилетанту, і це може призвести до невтішних наслідків. Проголосуйте головою, а не власним обуренням. Ми повинні обрати менше зло.



неділя, 13 січня 2019 р.

Кубаньнаша

 Старались землю заслужити,
          Щоб в вольності нам віку дожити.
                   Да й дав же гетьман од Дністра до Бугу,
    Границя по Бендерську дорогу,
                   Дністровий і Дніпровий обидва лимани,
                    В них добувати рибу, справляти каптани.
            Прежнюю взяли да й сю одбирають,
  А нам дати Тамань обіщають. 

Ці слова, присвячені поневірянням "Війська вірних чорноморських козаків" після ліквідації Січі, належать судді Антіну Головатому - одному з очільників перших колоністів на Тамані. Або ж, звичніше, на Кубанській Україні. 

Кубань стала найпізніше колонізованим українським регіоном. Як відомо, Лівобережжя заселялося протягом ХVI - середини XVII сторічь, Слобожанщина - другої половини XVII, Причорномор'я та Приазов'я - XVII-середини XVIIІ, то на Кубані українці з'явилися лише наприкінці XVIIІ століття.
Штурм Хажбея.
Худ. П. П. Пархет
Історія переселення перших запорожців у східне приазов'я бере початок 1775 року, коли до Москви прибула остання делегація запорожців до Єкатєріни ІІ. У її складі були осавул Сидір Білий, очльник самарської паланки Логвин Мошенський та вже згаданий суддя Антін Головатий. На цих старшин покладалася місія зі збереження статусу Війська Запорозького Низового в складі Російської імперії. Та ми з вами знаємо, чим усе закінчилося - ліквідацією "Сечи Запорожской в политическом ея уродстве, следовательно же и казаков сего имени". Петро Калнишевський був запроторений у в'язницю, а частина старшин отримала російські офіцерські звання і дворянство. Таким чином, запорожцям був надісланий відповідний меседж - не чиніть опору, будьте лояльними, і матимете ласку (але це не точно).
1788 року було сформовано "Ея Императорского Величества Войско верных Черноморских казаков", у якому служили колишні запорожці. Ішлося не про якусь автономну територіальну політію, яким була Січ, а просто козацьке військове формування на службі в імператриці. Це військо відзначилося на російсько-турецьких війнах, зокрема - штурмі Хаджибея (нині - Одеса). Козацька флотилія на той момент являла собою найбоєздатнішу частину російського флоту. Звісно, козаки воювали не просто так, а в надії відновити свою територіальну автономію на відвойованих у турків землях (знову читаємо пісню). Надії опиралися на особисте покровительство князя Григорія Потьомкіна, який обіцяв ці землі на словах. Однак, у імператириці був свій погляд на це питання, і вона надала чорноморцям землі в басейні річки Кубань.
Запорозькі страшини Сидір Білий, Захар Чепіги, Антін Головатий.
Пам'ятник у Краснодарі, Кубань
Загалом, на 1792 рік на Кубань переселилося близько 25 тис. чоловік. Спершу вони формували традиційний козацький січовий устрій - з поділом на курені. В куренях не було жінок та поділу майна - все воно належало групі нежонатих чоловіків. З часом курені перетворювалися на станиці - козаки одружувалися, обростали господарством. Поідбним чином тут обживалися і російські козаки - так звані "лінійці".
У 1848–1849 роках. відбулося масове переселення українців у Чорноморію: більше ніж 100 тис. вихідців із Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній мігрували до кубанських степів, які перетворювалися на регіон, органічно по­­в’язаний з етнокультурним простором України та її козацьким минулим.
Кубанський історик Іван Папко зазначав:
Весь військовий склад чорноморського народонаселення має одну фізіономію, втілений однією народністю – малоросійською... Чорноморці говорять малоросійською мовою, що добре збереглася. Так само збереглися, під їхньою військовою кавказькою оболонкою, риси малоросійської народності у манерах, звичаях, повір’ях, у побуті домашньому і громадському
Приблизно так само оцінив Кубань і молодий Симон Петлюра: "То ми не пропадемо, коли на такій Кубані, до якої вживає Петербурґ найбільших русифікаторських засобів, ще досі цілковито панує українська пісня!".

Основну етносоціальну картину краю репрезентували три групи - козаки-чорноморці (нащадки запорожців), козаки-лінійці (нащадки росіян) та селяни-"хохли" (здебільшого українського походження). Козаки належали до привілейованої верстви - вони мали змогу тримати землю в приватній власності. Селяни ж повинні були її брати в оренду.

Якщо відійти від історичного контексту та піднесених слів інтелігентів і перейти на суху мову чисел, то картина наступна. Українське (за рідною мовою) населення складало в Кубанській області відносну більшість - 47 відсотків. У єйському, темрюцькому та катеринодарському відділах більшість була вже абсолютною, добто перевалювала за 50, а то й 70 відсотків. При цьому, потрібно тримати в голові російськомовних українців, які стояли на чітких проукраїнських позиціях. Про них піде мова пізніше. За переписом 1926 року представники української національности становили 62% населення Кубанського округу.
Школа гри на бандурі на Кубані в 1913 р. Керівник В. Ємець.

Кубанська область у складі Російської імперії була своєрідною, але цілком органічною частиною загальноукраїнського культурного простору. Формат нарису просто не дозволяє описати всі ті нитки, якими були пов'язані Кубань та "вся иньша" Україна.

Нажаль, Кубань була відносно пізно колонізована, аби там з'явилися муровані будівлі в дусі українського бароко. Менше з тим, бачимо тут більш пізній, модерновий український стиль. Так, тут архітектор Сергій Тимошенко спроектував ряд залізнодорожних станцій для Кубансько-Чорноморської козачої залізниці
Вокзал та пристанційні споруди станції "Ведмедівка" Кубансько-Чорноморської козачої залізниці.
1911-1916 рр.
Звісно, як і в будь-якому регіоні України, на Кубані, зокрема в Катеринодарі, діяла громадська організація "Просвіта". На початку ХХ століття тут з'явився осередок Революційної української партії - РУП.

Як показовий приклад українського кубанця, не можна не згадати Якова Кухаренка - українського письменника та очільника Чорноморського козацького війська, друга Тараса Шевченка. Багаторічне спілкування наддніпрянця, вихідця з кріпаків, та кубанського козака, без сумніву вплинуло на творчість обох видатних літераторів. Яків Кухаренко писав Тарасові:
В Москві Щепкін прочитав мені напам’ять «Пустку», я зараз одгадав: се, кажу, Тарас писав. Щепкін здивовався, що я вгадав. Хіба диво пізнати мову Тарасову, знавши Тараса добре? Щепкін, по просьбі, списав і передав мені твою, брате, «Пустку».
Принагідно відмітимо тут присутність Михайла Щепкіна - українського актора зі Східної Слобожанщини.Найбільш відомим твором отамана Кухаренка була п'єса "Чорноморський побут на Кубані". Згодом Михайло Старицький написав лібрето, а Микола Лисенко - музику до опери "Чорноморці".
Як бачимо, кубанець Кухаренко цілком природньо почувався у колі українських інтелектуалів та митців того часу. Отаман, очевидно, не був поодиноким у своїй українськості. Уродженцями Кубані були важливі для України постаті - письменник Василь Мова, економіст Федір Щербина, меценат і політик Степан Ерастов, діяч ОУН Павло Штепа та иньші.
Карта українських етнічних земель,
представлена українською делегацією на Паризькій конференції 1919 року
Окремо варто описати про події та постатей часів Перших визвольних змагань, коли здійснився сплеск проукраїнсьих сентиментів серед кубанців.
1917 року в краю була відновлена Кубанська військова рада, а також Законодавча рада. Серед політичних лідерів Кубані - проукраїнські діячі: Лука Бич, Кузьма Безкровний, Федір Щербина, Кіндрат Бардідж, Степан Манжула, Василь Іванис. Діяльність кожного з них заслуговує на не меншу увагу, аніж, скажімо, Симон Петлюра, чи Сергій Єфремов. Очолює український рух Микола Рябовіл.

Однак в той же час Кубань стає місцем формування білої російьсокї армії, а саме "Добровольчої армії" Антона Денікіна. Під тиском обставин (Денікіна підтримувала Антанта, а спільним ворогом були більшовики) кубанці змушені були виступити на його стороні. Однак російські офіцери не довіряли своїм союзникам і розгорнули проти них терор. Ситуація була схожа на ту, яка склалася в Українській державі Павла Скоропадського, коли білий генерал Келлер почав паплюжити все українське в Україні.
Лука Бич.
Перший голова Кубанського уряду.
В еміграції - голова Української господарської академії

Затятий прихильник незалежної української Кубані Рябовол був убитий білогвардійцями. Арештовуються діячі кубанської ради. Починаються антиукраїнські погроми. Кількох членів Ради було страчено. В той же час, вглиб краю просуваються більшовики. Зазнаючи терору від білих "сюзників" та в стані від тиском військ "червоних" кубанський уряд змушений виїхати у вигнання. Очолює його Василь Іванис - палкий прихильник об'єдання з Україною. При цьому, що важливо, для останнього прем'єра Кубані не було важливо, яка саме це буде Україна - гетьманська, чи "уенерівська".
Вже в екзилі він нарікав, що не вдалося об'єднатися зі Скоропадським (хоча вважав Петлюру більш гідним державцем):
Нерішуче ставлення українського уряду гетьмана Скоропадського до політичного об’єднання з Кубанню врятувало Добровольчу армію. Коли б гетьман використав пропозицію Кубані і негайно втягнув її на будь-яких умовах в орбіту українських дій, то напевно були б позитивніші наслідки боротьби з більшовиками. Досягти ж цього було не важко. <...> за два тижні можна було звільнити всю Кубань. Остання ж при мобілізації посилила б українську армію на 200000 добрих дисциплінованих козаків. <...> Та чи не найголовніше ще те, що відновилася б традиція єдності Кубані з Україною
"Симон Петлюра - президент України".
Книга очільника кубанського уряду Василя Іваниса

Як і наддніпрянська Україна, Кубань пережила Голодомор. Тонко відчув спільність історичної долі двох українських регіонів поет Осіп Мандельштам:
Природа своего не узнает лица,
И тени страшные Украины, Кубани...
Как в туфлях войлочных голодные крестьяне
Калитку стерегут, не трогая кольца…
Спільний козацький міт, спільний інтелектуальний простір, спільна мова, спільний історичний досвід боротьби проти "білих" та "червоних" росіян, спільна травма геноциду. Надто багато спільного, аби так просто залишити цей регіон поза нашою увагою.